Тривожна дитина.

Тривожність - це індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі і тоді, коли приводу для занепокоєння немає.

Стан тривоги - це цілий комплекс емоцій, однією з яких є страх.

У 2 роки діти найчастіше бояться чого-то певного - наприклад, кабінету лікаря. Починаючи приблизно з трирічного віку, число конкретних страхів зменшується, але їм на зміну приходять страхи символічні - наприклад, боязнь темряви і самотності. У 6-7 років провідним стає страх власної смерті, в 7-8 років - страх смерті батьків. У 7 -11 років дитина найбільше боїться бути «не тим», зробити щось не так, не відповідати загальноприйнятим очікуванням і нормам.

Однозначної відповіді на питання: «Що є причиною тривожності?»немає, але більшість фахівців вважають, що тривожність розвивається в результаті порушення дитячо-батьківських відносин, коли дитина перебуває в ситуації внутрішнього конфлікту, викликаного:

- Неадекватними вимогами батьків до можливостей своєї дитини

- Підвищеною тривожністю самих батьків

- Непослідовністю батьків при вихованні дитини

- Пред'явленням дитині суперечливих вимог

- Надмірною емоційністю одного або обох батьків

- Прагненням батьків порівнювати досягнення своєї дитини з досягненнями інших дітей

- Авторитарним стилем виховання в сім'ї

- Гіперсоціальний батьків - прагненням все зробити правильно, в усьому відповідати загальноприйнятим стандартам і нормам.

Батькам не слід винити себе, краще вчасно звернути увагу та допомогти дитині.

Тривожні діти часто мають занижену самооцінку,вони болісно сприймають критику на свою адресу, схильні звинувачувати себе у всіх невдачах, бояться братися за нову складне завдання. Зазвичай потрапивши в ігрову кімнату, тривожна дитина чекає конкретних вказівок та інструкцій від дорослого: що можна робити, чого не можна. Багато дітей мовчать, погано йдуть на контакт з іншими і почувають себе невпевнено.Такі діти, як правило, частіше за інших піддаються маніпуляціям з боку дорослих і однолітків. Крім того, щоб вирости у власних очах, тривожні діти люблять покритикувати інших.

Що робити?

Найголовніше — це зрозуміти, що дитина тривожна. Для цього спілкуйтеся з дити­ною, говоріть про те, що її хвилює, чого вона боїться, про що думає. Дитина має до­віряти Вам. Вона має бути впевненою, що звернувшись до Вас за порадою чи під­тримкою, не отримає осуду чи насмішки, а знайде розуміння, знатиме, що Ви завжди допоможете їй знайти вихід у будь-якій ситуації.

Якщо дитина не говорить відкрито про свої труднощі, пограйте з нею її улюблени­ми іграшками, моделюючи у грі можливі складні ситуації. Діти дошкільного віку за­звичай залюбки беруть участь у таких іграх. Під час гри дитина може відтворити те, що її турбує, тривожить, а Ви натомість підкажете, як розв'язати ту чи ту проблему.

Якщо найближчим часом має відбутися важлива подія, у якій дитина братиме участь (поїздка, свято, вистава тощо], то заздалегідь підготуйте дитину до неї, детально об­

говоріть, що саме відбуватиметься. Не описуйте дитині можливі труднощі — навпаки, демонструйте віру в її сили та мож­ливості.

Завжди будьте напоготові допомогти своїй дитині, підтримати її.

Формуйте у дитини позитивне мислення, показуючи, як знаходити плюси в будь-якій ситуації. Станьте для неї прикладом оптимізму, адже в оптимістичних батьків — опти­містичні діти.

Використовуйте частіше у спілкуванні з дитиною тілесний контакт — обіймайте її, гладьте, беріть за руку тощо.

Щоб допомогти підвищити самооцінку тривожним дітям, слід надавати їм підтримку, проявляти щиру турботу,як можна частіше давати позитивну оцінку їх діям.

Для зниження рівня тривожності добре підходять рольові ігри, в яких дитина грав би слабких, боязких персонажів. Використовуючи прийом доведення даної ролі до абсурду, дитина може побачити свій страх з боку,зменшити його значимість. Також тривожного дитині будуть корисні героїчні ролі: з їх допомогою він набуває впевненість у тому, що впорається з труднощами.

При цьому важливо не тільки розвинути ігрову ситуацію, але й обговорити з дитиною те, як він може використовувати отриманий у грі досвід у реальному житті.

Спілкуйтеся з дитиною спокійним тоном, контролюйте своє мовлення.Будьте послідовними у вихованні дитини.

Не будьте надто вимогливими до дитини.

Навчайте дитину ставити перед собою конкретні коротко перспективні цілі та посту­пово, можливо, за Вашої допомоги, досягати їх.

Залучайте дитину до колективних видів діяльності. Однак уникайте змагань і будь-яких інших видів діяльності, орієнтованих на швидкість виконання.

Не намагайтеся у складних обставинах одразу виконати все замість дитини - запропонуйте їй подумати і впоратися з проблемою разом.